четвер, 2 лютого 2012 р.

Труднощі перекладу


Тут починається блог Жтмр. В першому пості досвідом перекладу художньої літератури діляться 3 людини. Чиїсь переклади були надруковані, чиїсь - ні, чиїсь не були закінчені.


стронґовський
стронґовський ("Бійцівський Клуб" Чак Палагнюк, "Поштамт" Чарльз Буковскі): Я ніколи не хотів займатися перекладами. Завжди сподіваєшся, що все потрібне зроблять без тебе, а ти зможеш безборонно користуватися і насолоджуватися плодами їхньої праці.
Але станом на 2006-й рік з Палагнюка, найулюбленішого мого, на той час, письменника, українською не було перекладено ані рядка. Більше того, більшість тих, з ким ділився цим подивом, знизувала плечима і питала про потребу саме українського перекладу, адже є російські, а кому не пре, то най читає ориґінали. Тобто йшлося про якісь глибші шари, ніж просто переклад контркультурного письменника. Ну раз ніхто не брався, я вирішив взятися сам.
Першим було оповідання Чака "Кишки", а потім і "У сховку". Завдяки Завену Баблояну це було помічено видавництвом "Фоліо" і мені запропонували перекласти БК. За смішні гроші і в стислі терміни, але я взявся.
Тому домовлявся тут не я, а навпаки, зі мною. Хоча, якби відмовився, знайшли б якогось Горбатька, чом ні.
"Поштамт" Буковскі я робив значно свідоміше - це теж одна з моїх улюблених книжок, яку, крім перекладу, я ще й оформлював. Запропонував "Факту", там були великі плани стосовно перекладної серії - десь як зараз "Карта світу" у "Фоліо". Почали з "Поштамту" та "Двох фургонів" Левицької, ними і закінчили.

Чому ці книжки? Тому що улюблені. Тому що важливі в певний період для кожної молодої людини. Бо контркультура, а з неї в нас майже нічого не виходило. До того ж, логічно було б мати свою нішу.Тобто переклавши Палагнюка я вже приблизно бачив за що міг би взятися. В нас же маса неперекладеного. Але все впирається в неможливість гідно видавати. Через те свого часу відмовився далі перекладати Палагнюка, через те досі не видана "Страх і огида у Лас-Веґасі" Томпсона, тому не можу знайти охочих на "Американських богів" Ніла Ґеймана. Або пропонують видати і не хочуть нічого платити, або кажуть, що це їх не цікавить. Не той вибір, який сприяє натхненній роботі.

Якщо Палагнюк давався порівняно легко, в нього така проста, рублена мова, короткі речення, багато гасел і афоризмів, то для Поштамту довелося багато длубатися - там є епізоди з тоталізатором на кінських перегонах, я кілька днів в'їжджав що там і до чого. Знову ж таки, стратегія, яку часто називають невдалою. Справа в тому, що російською Буковскі матюкається. Російські перекладачі страшенно огрубили його образ, додали відсутньої в ориґіналі лексики, перетворили Чінаскі на персонажа Вєнічкі Єрофєєва. Мені це все було чуже, і тому вирішив перекладати лайку не матами, а лайкою. Трохи перегнув палицю, не без того. Але і зараз певен, що після кількох косметичних правок це – добрий переклад.

Свого часу дуже довго маявся з пошуком відповідників наркоманської лексики, якої в Томпсона предостатньо. Мовний шар практично відсутній, спиратися на російську лексику якось нелогічно. Там ще є над чим думати.
Ну а для адекватного перекладу Ґеймана доводиться (оскільки текст в роботі) розбиратися в тонкощах скандинавської мітології і середньовічних маґічних практиках. Чим потроху і займаюся.
______________________________________________________________________

Наталія Лаптик
Наталія Лаптик ("Години" Майкл Каннінгем): Я дуже люблю Вірждинію Вульф, але її вже перекладали, і на українську мабуть також, до того ж я думала, що Вірджинію Вульф мені не потягнути, а потренуватися можна на Каннінгемі, бо історія все одно пов'язана з Вірджинією Вульф. Я бачила фільм по цій книзі, мені сподобалосьОсобливо сподобався там один момент про Вірджинію Вульф і Неллі, її куховарку, ну і все. Загалом причини особисті.

Переклад зайняв загалом 3 місяці щоденно, там десь 220 сторінок, потім ще багато редагування, і зараз не зайвим було б його переглянути.

Перекладати мені вже давно пропонував стронґовський, бо він мав опублікований Бійцівський клуб і Поштамт. І казав – ну давай, бери участь у проекті, давай перекладай. У нього там теж була якась зацікавленість і йому тра було знайти людей побільше. Казав - обирай книгу бігом, я і обрала. Перекласти хотіла тому, що хотілося спробувати, попрактикуватися, ну і випендритися. Дуже хотілося в 23 вже щось серйозне зробити, написати, перекласти і щоб це стало публічним. Марнославство, одним словом) стронґовський казав мені, що із видавництвом все домовлено. Мені треба лише перекласти, а опублікувати вони вже готові. Тому я перекладала натхненно. Потім, коли я завершила, виявилося, що криза, і у видавництва грошей вже нема. Потім ніби гроші з'явились. Знову редагувала і рвала попу, але потім знову гроші зникли. Таким чином, нічого так і не опублікували. Мені потім набридли ті марні спроби і я вже не намагалася. А потім один мій знайомий, перекладач з досвідом, почитав і познаходив там купу ляпів і я взагалі зів'яла. НЕ хочу його публікувати. Далі? Ну, може ще якось перечитаю, відредагую, коли стронґовський ще раз скаже, що гроші з'явились. А взагалі конкретних планів щодо цього перекладу не маю.
______________________________________________________________________
  
Ольга Стадник
Ольга Стадник ("Тропік Рака" Генрі Міллер): Чому Міллер?... Я прочитала книжку російською, мені сподобалась книга, але сам переклад – ні, я почала чіплятись до окремих слів, вирішила, що зможу краще… Почала перекладати. Так, щоб довести собі, що я зможу, але не змогла.  

Зупинилась на фразі зі словом MICHELIN, таке дурне слово, досі не знаю, що воно означає… Одна асоціація з шинами Michellin :(

Чи перекладатиму щось з художнього далі?... Побачимо. Зараз більше перекладаю різних листів і дурної документації. Іноді перекладаю щось з української поезії, а тут (в США) нашу поезію не доганяють. Зараз читаю Буковскі Notes of a Dirty Old Man, може, колись спробую перекласти, якщо до мене то ніхто не зробив J.

1 коментарі:

  1. Michelin lips - схоже, що якраз про шини (ґуму) і йдеться (назва компанії і ім'я її засновника пишеться чере одну L) - сьогодні це слово вживають, коли мають на увазі великі штучні губи, на той час, напевне, від природи великі. хоча Міллера я досі так і не прочитав, то й не знаю, про що конкретно там ідеться.

    ВідповістиВидалити